Експресія прихованої хромосомної нестабільності в групі  

осіб, які професійно контактували з іонізуючою радіацією

 

М. А. Пілінська, С. С. Дибський, О. Б. Дибська, Л. І. Швайко

 

ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини НАМН України», Київ

 

Одним із проявів нестабільності геному людини на цитогенетичному рівні є т. з. прихована хромосомна нестабільність (ПХН), котра визначається як генетично зумовлена гіперчутливість хромосом лімфоцитів периферичної крові людини до дії інших мутагенів (in vivo та in vitro) та розцінюється як схильність до індукції та промоції канцерогенезу.  В результаті наших попередніх досліджень було показано можливість детекції ПХН за індивідуальною чутливістю хромосом лімфоцитів периферичної крові людини до тестуючої мутагенної дії радіоміметика блеоміцина (in vitro) та вперше встановлено не тільки реальність модифікації генетично детермінованої хромосомної стабільності в соматичних клітинах людини внаслідок дії іонізуючого випромінювання (in vivo), але й існування асоціації між цим феноменом і реалізацією онкологічної патології  у опромінених осіб.

Для подальшого дослідження можливості експресії ПХН в соматичних клітинах людини при професійному контакті з малими дозами іонізуючого випромінювання провели добровільне цитогенетичне обстеження  групи осіб (15 чоловіків віком від 19 до 59 років, середній вік 39 років), які контактували з іонізуючою радіацією під час участі в роботах із перетворення об’єкту «Укриття» ДСП «Чорнобильська АЕС» на екологічно безпечну систему. Групу порівняння складали 15 практично здорових волонтерів віком від 29 до 54 років (середній вік 40 років). Для виявлення осіб із ПХН застосували  удосконалену нами тест-систему «G₂-bleomycin sensiti-vity assay». Всього проаналізували  40 140  метафаз, з яких 20 500 – без мутагенного навантаження, 19 640 – при дії блеоміцину.

Встановили, що при стандартному (48-год.) культивуванні лімфоцитів периферичної крові фонова частота всіх типів аберацій хромосом у осіб із професійної групи достовірно не відрізнялась від такої в осіб із неекспонованій групі порівняння та відповідала рівню спонтанного хромосомного мутагенезу в соматичних клітинах людини.

При тестуючій дії блеоміцину in vitro (в концентрації 0,05 мкг/мл, на пізній постсинтетичній (G₂) стадії першого мітотичного циклу) у осіб із обох обстежених груп виявили достовірне підвищення загальної частоти хромосомних аберацій зі значними міжіндивідуальними коливаннями цитогенетичного ефекту, величина яких не залежала від значень фонових цитогенетичних показників.

Показали, що при тестуючій дії блеоміцину in vitro обидві обстежені групи достовірно розрізнялись поміж собою за базовими цитогенетичними показниками – частотами аберантних метафаз та аберацій хромосом, а також за надспонтанними рівнями хромосомних аберацій, які були вірогідно вищими в професійній групі.  Разом з тим, обидві обстежені групи не відрізнялись за відсотком осіб з ПХН (46,7 та 40,0%, відповідно), гіперчутливих до мутагенної дії блеоміцину. Виходячи з анамнезу обстежених осіб (відсутність свідомого контакту з будь-якими мутагенними факторами, за винятком іонізуючого випромінювання в професійній групі), гіперчутливість  їх хромосом до мутагенної дії блеоміцину може бути як генетично зумовленою, так і в професійній групі - результатом модифікуючого впливу іонізуючої радіації, що було встановлено нами в попередніх дослідженнях феномену ПХН.